Офіційний сайт
хокейного клубу "Леви"
 календар матчів



ЧЕМПІОНАТ УКРАЇНИ
і о
1 Кременчук 9 24
2 Дніпро 9 19
3 Донбас 8 16
4 Білий Барс 8 13
5 Крижані Вовки 9 5
6 Динамо Х 9 1

календар  
плей-оф  



КМХЛ відкрити

Юніорська Ліга відкрити

ЖІНКИ відкрити

ЛЬВІВСЬКИЙ ХОКЕЙ

28.05.2019
"Нехай так — я у вчорашньому дні, а вони в новому. Правда, у лайні."


25.10.2018
Відомі гравці НХЛ на початку листопада відвідають Львівщину


06.07.2018
У Львові побудують льодову арену. Візуалізація


Новини клубу

"Нехай так — я у вчорашньому дні, а вони в новому. Правда, у лайні."

28.05.2019

Легендарний тренер Богданов: Дев’ять років тому Анатолій Брезвін сказав, що я — минуле українського хокею

У неділю, 26 травня, у Словаччині завершився 83-й чемпіонат світу з хокею. Завершився несподіваною, можливо, навіть сенсаційною перемогою збірної Фінляндії, яка приїхала на турнір в експериментальному складі, але один за одним переграла всіх основних фаворитів — Швецію, Росію, Канаду. То як так вийшло, що команда, більшість гравців якої раніше у складі збірної майже не грали, стала найсильнішою на планеті?

Відповідь на це питання «Главком» шукав у розмові з видатним українським тренером Анатолієм Богдановим. Анатолій Васильович впродовж 15 років (з 1976-го по 1991-й) очолював київський «Сокіл». Саме під його керівництвом кияни в сезоні-1984/1985 єдиний раз в історії виграли медалі чемпіонату СССР. У 1998-му збірна України під керівництвом Богданова вийшла в елітний дивізіон світового хокею і виступала на рівні найсильніших збірних світу дев’ять років. Крім того, у 2002-му керовані Богдановим українці єдиний раз в історії вийшли на Олімпіаду.

Втім, нині 71-річний спеціаліст цікавить нас найперше з огляду на величезний досвід роботи у Фінляндії. Починаючи з 1991 року, Богданов очолював фінські «Ільвес», «КооКоо», «КалПу», «ТуТо», живе у місті Турку понині. Хто, як не він, знає рецепт фінського успіху, а також причини бід хокею українського?

83-й чемпіонат світу з хокею завершився сенсаційною перемогою збірної Фінляндії
«Ялонен не брав гравців з НХЛ, щоб не порушити «командної хімії»
- Юкка Ялонен, котрий привів фінів до звання чемпіонів світу вже вдруге після 2011-го, у 1992 році працював помічником у мене в «Ільвесі», - каже на початку нашої розмови Анатолій Васильович. - 18-річний Каапо Какко, про якого впродовж цього чемпіонату говорили дуже багато і який відзначився в груповому турнірі шістьма шайбами, є вихованцем мого сина. В Анатолія Богданова-молодшого Каапо працював з восьми до 17 років у дитячій школі клубу «ТПС». За рік з невеликим Какко виграв золоті медалі чемпіона світу в трьох вікових категоріях — серед 18-річних, 20-річних і дорослих (Каапо — наймолодший хокеїст в історії, якому вдалося досягти такого «хет-трику»; раніше рекорд належав канадцеві Коннорові Макдевіду — «Главком»).

Вас особисто перемога Суомі здивувала?

Це несподіванка для всього світового хокею, не лише для мене. Перемога рідної збірної здивувала навіть самих фінів. Адже у складі цієї команди — 18 новачків, які раніше на турнірах рівня чемпіонату світу не грали ніколи. Чемпіоном стала команда, у якій було лише два представники Національної хокейної ліги. Та й то Генрі Йокігар'ю та Юхо Ламмікко зіграли в регулярному чемпіонаті НХЛ у складі «Чикаґо Блекгокс» і «Флориди Пантерз» лише по 50% матчів. У країні зараз справжнє свято. Команду майже відразу привітав президент країни.

Росіяни після своєї поразки у півфіналі роздали чимало колючих коментарів. Мовляв, фіни готувалися протягом двох місяців, тоді як інші команди мали обмежений час на підготовку. То що виходить? Раніше критикували совєцьку систему, за якої так само тривалий час готувалася збірна СССР, а зараз за тим же принципом до чемпіонату світу підходила команда Фінляндії. Виходить, не все в ті часи було неправильним. До того ж треба зауважити, що фіни цілеспрямовано готувалися не два місяці, а місяць, з початку квітня. Підготовку розпочали ті гравці, клуби яких повибували з плей-оф різних чемпіонатів. 90% цих хокеїстів, власне, й залишилося в складі на чемпіонат світу. Ці хлопці у підготовчий період не вражали. Мали труднощі навіть у спарингах з командами рівня Данії, Норвегії чи Латвії. Але вони працювали і довели рівень своєї гри майже до максимального.

Що показово. Після того, як фінальна серія до чотирьох перемог між «Кярпятом» і «Гамеенлінною», а також серія за третє місце між «Таппарою» та «ІФК» у чемпіонаті Фінляндії завершилася, Ялонен практично не брав гравців з четвірки найсильніших команд. Обмежився двома хокеїстами з «Кярпята» - воротарем Вейні Вехвіляйненом і оборонцем Яні Гаканпяєю. Пізніше у Юкки була змога довкомплектуватися гравцями, команди яких впали з плей-оф НХЛ перед чемпіонатом світу чи вже по ходу нього. Ялонен від цього кроку відмовився, хоча спокуса запросити виконавців рівня Мікко Рантанена із «Колорадо Евеленж», Себастьяна Аго із «Кароліни Гаррікейнз», Теуво Терявяйнена із «Чикаґо Блекгокс», була великою. Вочевидь, щоб не порушити «командної хімії».

Ялонен продовжував вірити тим гравцям, з якими працював протягом підготовчого періоду. А воно ж як буває? Якщо тренер довіряє гравцеві, то й гравець починає довіряти тренерові і боротися не лише за країну, а й за нього. Вважаю, що фінальний поєдинок проти канадців був у цьому контексті показовим. Протягом останніх хвилин, коли канадці намагалися зрівняти рахунок усіма силами, в оборонних редутах фінів іноді навіть доходило до паніки, але при цьому гравці продовжували грати самовіддано і відстояли вже здобуте. І то за умови, що перед чемпіонатом світу ні Ялонен, ні самі хокеїсти не думали про те, що вони здатні стати чемпіонами. Люди просто відпрацювали так, як запланували. І це дало результат.

При цьому жодної таємниці у грі фінів немає. Ця команда так грає протягом десятків років. Усі гравці чітко знають, що мають робити на майданчику, гравці дисципліновані, а всі їх сильні риси використовуються з максимальною користю. І зауважте, що Фінляндія — невелика, п’ятимільйонна країна. Кількість людей, які тут займаються хокеєм, співставна з такими ліліпутами з хокейної точки зору, як ті ж Норвегія, Данія чи Латвія. Але тим не менше, рівень гри фінської збірної від 1995 року, коли вона вперше виграла чемпіонат світу, постійно росте. При цьому ставка робиться саме на злагодженість колективних дій.

Мені дивно чути тих же російських експертів, тренерів і хокеїстів, які кажуть, начебто Фінляндія грає в антихокей. Однак фіни грають в той хокей, який може грати цей склад. І якщо команда Ялонена при цьому перемогла Росію, яка приїхала на словацький чемпіонат світу у найкрутішому з 2000 року, коли вона провалилася на домашньому світовому чемпіонаті, складі, то означає, що щось фінський тренерський штаб зробив правильно. Росіянам з таким підбором виконавців теж ніхто не заважав обрати ту тактику, яка дозволила б виграти чемпіонат світу.

«Овечкін вкотре в складі збірної виглядає зовсім слабо»

Героєм чемпіонату світу став Марко Анттіла, шайби якого були вирішальними у зустрічах зі шведами, росіянами і канадцями. Капітан фінів проявив себе справжнім лідером...

Гра Марко стала не меншим сюрпризом, ніж збірної Фінляндії загалом. Він із передмістя Тампере, в останні роки виступав за клуб Континентальної хокейної ліги «Йокеріт». Міцний середняк, який має у команді чіткі функції і гарно з їх виконанням справляється. Анттіла — роботяга з крупними габаритами, зі зростом 203 сантиметри. Тренерам приємно мати в обоймі таких виконавців. Ялонен у своєму інтерв’ю, до речі, теж це підкреслив. Без надзвичайного таланту, але з гарним кидком — Марко є немов уособленням цієї команди. Не дарма Ялонен призначив його капітаном. Анттіла бере своє за рахунок дисципліни, самовідданості, самопожертви в інтересах команди. Його шайби — то одночасно і збіг обставин, і якийсь голос згори. Завжди приємно, коли такі хлопці з великим серцем досягають успіху. Крім гарного кидка, виділив би у грі Марко те, що він постійно лізе на ворота, підставляє себе.

Вважаєте, Росії таких трударів поряд із талантами бракувало?

Важко сказати. Думаю, росіяни могли по-іншому скористатися тими силами, які були у них у розпорядженні. Не думаю, що фінам збірна Росії програла через недооцінку. Причина глибинніша. Адже матч за третє місце команда Ільї Воробйова теж мала програвати. Чехи нанесли значно більше кидків по воротах суперника — 50 проти 30-ти. Цей матч витягнув воротар Андрєй Васілєвскій. Спершу в ігровий час, а потім і в серії буллітів.

Зрозуміло, що для такої команди бронзові нагороди успіхом назвати не можна. Не знаю, чому вони так виступили. То треба було знаходитися в середині команди. Розумію, що тренером за такого підбору виконавців важко оптимально розприділити ігровий час — як загалом, так і при грі в більшості. Можливо, хокеїсти з самого початку не до кінця розуміли свою роль у команді. Або тренери не розібралися, які й кому ролі відводити. Скажімо, Алєксандр Овечкін уже вкотре в складі збірної виглядає зовсім слабо. Може, йому бракує того часу, який він отримує у «Вашингтоні»?

«Колеснікову вигідний віковий ценз, щоб менше платити»

У контексті цього чемпіонату світу не можна не зачепити болючої теми українського хокею. Адже ви у 1998-му вивели нашу збірну в елітний дивізіон світового хокею...

Шкода, що на цьому святі життя ми вже чужі. Протягом чемпіонату багато говорилося про те, що багато програють Італія чи Великобританія. Мовляв, навіщо стільки команд, адже значна частина матчів — відверто прохідні. Моя думка така: кількість учасників оптимальна. Для того, щоб наш вид спорту розвивався і був популярнішим у світі. Раніше, коли зі збірною України ще працював я і ми грали в елітному дивізіону, команд було 12. Тоді збірні Швейцарії чи Німеччини грали приблизно на нашому рівні. Точніше, ми були трохи кращими. Однак німці торік грали у фіналі Олімпійських ігор, швейцарці дійшли до фіналу чемпіонату світу. Цьогоріч у Словаччині ці команди поступилися у чвертьфіналі. Тобто, зараз це вже збірні серйозного світового рівня.

Те саме, певен, через якийсь час буде з Казахстаном і Білоруссю, котрі не так давно повернулися в елітний дивізіон. Виступи на такому рівні дають змогу розвиватися. Матчі з топ-збірними не минають безслідно, приносять велику користь. Навіть найсильнішим командам. Та ж Фінляндія теж по ходу чемпіонату додавала. Додають навіть ті команди, які щороку, мов на ліфті, пересуваються з дивізіону в дивізіон — знизу вгору і навпаки. То лише ми чомусь за десять років після вильоту з еліти здали настільки, що є аутсайдерами дивізіону 1В.

Наша збірна вилетіла у 2007-му і з того часу все покотилося шкереберть. Нижче падати вже нікуди, хоча мені іноді здається, що знизу ще стукають (на цьогорічному чемпіонаті світу в дивізіоні 1В в Естонії збірна України посіла п’яте місце з шести команд, - «Главком»). Зрештою, залишатися в еліті теж важливо. Адже коли команда понижується в класі, від неї відвертаються спонсори. Навіть у такій країні, як Італія. Тому вони так раділи, коли після шести поразок з загальним рахунком 1:45 перемогли 4:3 Австрію. В ході чемпіонату мені телефонував Лу Вайро, який обіймає посаду президента Федерації хокею США зі спеціальних програм. Виявилося, що паралельно Лу був тренером-консультантом збірної Італії. У нас гарні стосунки. Лу Вайро розповідав, що збереження прописки в еліті дає змогу зберегти розвиток хокею в Італії на колишньому рівні. У разі вильоту ситуація погіршилася б. З матеріальної точки зору, а вона потягне за собою все інше. Наш приклад демонструє, що випасти, розвалити легко, а ось повернутися на колишній рівень вкрай складно.

Останнім часом декларуються якісь спроби виправити ситуацію...

На жаль, реальних змін не видно. Безперечно, хотілося би взяти у цьому процесі якусь участь. Але мій досвід не потрібен. Тому висловлю точку зору стороннього спостерігача. Чемпіонат України нині на такому рівні, що більш-менш серйозні гравці в ньому навряд чи виростуть. Вважаю, що неправильно застосовувати віковий ценз (в українській першості виступають гравці віком до 26-ти років - «Главком»). Зрозуміло, що ініціаторові такого кроку Борисові Колеснікову (власнику ХК «Донбас» – «Главком») хочеться виграти чемпіонат України, затративши для цього якомога менше коштів. Інші таку новацію підтримали, бо їм теж доводиться тратитися менше. Але то ж не вихід.

Показово також, що в послугах українських хокеїстів зараз не зацікавлені у жодному більш-менш серйозному чемпіонаті. Винятків мало — Андрій Міхнов у Польщі, кілька гравців у Словаччині, а також хлопці, які перейшли в Румунію і прийняли громадянство цієї країни. Я навпаки радів, коли Костянтин Сімчук, Сергій Климентьєв, Ігор Карпенко та багато інших у 90-ті роки виступали за російські клуби. Там ріс їх рівень. Важливо, що при цьому вони зберігали українське громадянство. Зараз якщо хтось і йде, то відразу отримує інший паспорт. Румунський приклад показовий.

Думаю, існує в Україні й проблема тренерських кадрів. З великою повагою ставлюся до тих хлопців, які колись у мене грали, а зараз тренують провідні клуби і збірну. Біда в тому, що вони теж варяться у власному соку. Звісно, НХЛ, КХЛ, шведську чи швейцарську ліги можна дивитися й по телевізору, але то трохи не те. Вчитися, слідкувати за тенденціями розвитку можна тільки знаходячись у середині процесу. Звичайно, молоді спеціалісти мають досвід роботи з російськими тренерами, з Олександром Сеукандом чи зі мною. Але коли то було?

Час іде вперед. Чимало деталей у питаннях тактики, моральної і фізичної підготовки змінилося. Жити спогадами недостатньо, треба рухатися в ногу з часом. Запрошувати на короткий час спеціаліста з-за кордону, як то свого часу було з канадцем Дейвом Льюїсом, теж не вихід. Потрібен системний підхід. Зрозуміло, що несерйозно таку роботу сприймають й самі тренери. Приїхати і отримати заробіток, не особливо переймаючись результатом — ось їх основна мотивація. Якщо при цьому ще й вдасться досягти результату — взагалі прекрасно. А ні — то не біда.

Отже, ви не проти повернутися до Києва?

Якщо мене не кликали 15 років, то навряд чи покличуть зараз (сміється). Вже звик, що українському хокеєві я не цікавий. З хлопцями, які зараз тренують, а також з багатьма молодими українськими гравцями стосунки підтримую. З представниками Федерації хокею — ні. Їх не критикує лише лінивий, але ця критика представників ФХУ, здається, не хвилює взагалі. Один з них нещодавно сказав, що Богданов відмежувався від українського хокею. То неправда. Я не відмежовувався. Мене відмежували. Давно, ще коли працював у Фінляндії і Росії. Свого часу (у 2010-му — «Главком») президент ФХУ Анатолій Брезвін сказав, що я — вчорашній день українського хокею. Що ж, нехай так — я у вчорашньому дні, а вони в новому. Правда, у лайні.

Але насправді мені від такого стану речей дуже сумно.

Іван Вербицький, «Главком» 











Команда

22 Олександр Порупа


СТАТТІ

20.11.2017
Український хокей йде на експорт до Росії


26.01.2017
Итальянский пример для Украины и ВЕХЛ


22.05.2015
Мифы и пути спасения украинского хоккея



© Хокейний клуб "Леви" (Львів). Всі права захищено. 2008 - 2019. WEB-дизайн REKLAMA.lviv.ua