Так вже вийшло, що за 20 років історії незалежного вітчизняного хокею українські клуби постійно шукали щастя закордоном. 19 років в зарубіжних чемпіонатах виступав київський «Сокіл». Це, безсумнівно, рекорд для вітчизняних клубів. Кілька сезонів своєю грою радували закордонних уболівальників «Беркут» та «Крижинка». Важко сказати, наскільки ці кроки принесли користь українському хокею. Дехто вважає, що без цього український хокей взагалі припинив би своє існування, інші доводять, що це зупиняло розвиток вітчизняного хокею. Як і подобає в таких випадках, істина знаходиться десь посередині.
Але наше завдання – не займатися пошуком істини, а пригадати закордонну частину історії українського клубного хокею.
На руїнах Радянського чемпіонату
Розпад Радянського Союзу став серйозним ударом для всіх пострадянських республік, де культивувався хокей. Основною проблемою було створення свого власного конкурентоздатного чемпіонату. На початку 90-х років окрім Росії жодна пострадянська республіка не мала змоги створити свій чемпіонат. Це й не дивно, адже Латвія, Казахстан, Білорусь та Україна мали лише по 2-3 команди майстрів у всій системі союзного чемпіонату (з вищої по другу лігу). Зрозуміло, що навіть цим двом-трьом командам грати між собою було б нецікаво через величезну різницю в класі. Та й в самій Росії про ідею самостійного змагання почали говорити далеко не відразу. Перший пострадянський сезон пройшов під егідою чемпіонату СНД.
13 січня 1992 року з метою збереження єдиного чемпіонату для країн СНД та Балтії було створено Міжнаціональну хокейну лігу. Штаб-квартира МХЛ розташовувалась в Москві.
«МХЛ – була хорошою лігою, – згадує Василь Фадєєв. –«Сокіл» запросили туди відразу після розпаду СРСР. Кожен клуб-учасник Ліги мав право голосу на Загальних зборах, тобто ми почували себе як вдома. Та й видатки на утримання команди були незначні. Як зараз пам’ятаю, бюджет «Сокола» у першому сезоні складав всього 300 тисяч доларів».
Але проросійський вектор роботи Ліги поступово давав про себе знати. Чимало рішень Виконкому МХЛ викликали протиріччя між російськими клубами та рештою. Серйозним моментом була відсутність вікон в чемпіонаті для неросійських клубів для участі збірних команд в чемпіонатах світу групи «С» та «В».
Щорічно змінювався й формат проведення змагань: від зонального з подальшим розіграшем плей-офф до гладкого чемпіонату. Росла й кількість команд за рахунок нових клубів з російської вищої ліги. Поступово рівень команд з України, Білорусі, Латвії та Казахстану падав. Вони вже не були гідними конкурентами російських клубів, матеріальна база яких постійно зростала. До 1996 року в МХЛ виступало 24 російські команди, тож рішення про створення окремого всеросійського змагання – Російської хокейної ліги – не стало сюрпризом ні для кого.
Від СЄХЛ до Екстраліги
Тож з 1996 року київський «Сокіл» почав шукати собі нове місце для виступів. Благо, до того часу вже рік існувала Східноєвропейська хокейна ліга (СЄХЛ), де в сезоні 1995/1996 років виступали столичні ШВСМ та «Крижинка-КПІ». Після розпаду МХЛ саме СЄХЛ стала новою домівкою для неросійських команд. Перший повноцінний чемпіонат СЄХЛ пройшов під диктовку київського «Сокола». Столичний клуб в 32 матчах регулярного чемпіонату зазнав лише двох поразок. Проте здобути золоті нагороди киянам не вдалось – в фінальній серії плей-офф сильнішим виявився ризький «Юніорс» (3:2 в серії). Окрім «Сокола» участь в тому чемпіонаті брала «Крижинка».
Зате наступні два роки «Сокіл» не допускав помилок минулого: після перемоги в регулярному чемпіонаті кияни не знали проблем у плей-офф. Слід зазначити, що з 1997 року в СЄХЛ стало на одного вітчизняного повпреда більше – на хокейній мапі з’явився амбіційний «Беркут-ППО».
Золота ера «Беркута» розпочнеться 1999 року, коли команда спочатку склала гідну конкуренцію «Соколу» та латвійському «Металургсу» в регулярному чемпіонаті, а потім, по черзі обігравши в плей-офф основних конкурентів, несподівано виборола золоті нагороди. «Сокіл» виборов срібні нагороди, а ХК «Київ» (по ходу першості команда також мала назви «Ірбіс» та «Крижинка») замкнув турнірну таблицю. Також в сезоні 1999/2000 вперше було проведено змагання у групі «Б», де Україну представляв «Сокіл-2». В сезоні 2000/2001 «Беркут» знову здобув чемпіонський титул. Але цього разу земляків не підтримали «Сокіл» та ХК «Київ», поступившись на стадії ¼ фіналу плей-офф.
Фінансова ситуація в українських клубах ставала дедалі гіршою. В Білорусі ж до хокею обличчям повернулася держава, почали будуватись льодові арени, з’явилися нові сильні клуби «Керамін», ХК «Гомель», «Хімволокно». Тож не дивно, що в наступних роках українські клуби змогли вибороти лише два комплекти бронзових нагород («Беркут», 2002 та «Сокіл», 2003). «Беркут» же взагалі з фінансових причин припинив своє існування по закінченню сезону 2002/2003 років. Не надто переконливий вигляд мав і ХК «Київ», який виступав у групі «Б». В сезоні 2001/2002 окрім «столичників» в групі «Б» виступали донецький «Донбас» та харківський «Витязь». І якщо харків’яни завершили турнір на останньому місці, маючи в своєму активі лише 6 очок, то донеччани навіть потрапили до трійки призерів. На жаль той сезон став для команд першим та останнім у СЄХЛ. Пройде ще чимало часу поки у Донецьку не візьмуться за відродження хокею. Харків’яни ж на відміну від донецького колективу навіть у національному чемпіонаті участі не брали. «Витязь» створювався як команда-переможець на роки, а запам’яталася як команда-одноденка.
В 2004 році завершився останній чемпіонат СЄХЛ. Вперше Україна залишилась в ньому без нагород. На той час вже було відомо, що з наступного сезону в Білорусі будуть проводити повноцінний національний чемпіонат. «Сокіл» провів у білоруській Екстралізі 5 років, але жодного разу піднятися на п’єдестал пошани киянам не вдалося. В першому сезоні «соколята» досягли найвищого успіху – 3-є місце в регулярному чемпіонаті та 4-е за підсумками плей-офф. Найгіршим же сезоном для клубу, як і для всього вітчизняного хокею став сезон 2006/2007 років, коли «Сокіл», перебуваючи у надзвичайно скрутному фінансовому становищі, посів передостанню сходинку в турнірній таблиці (оновивши при цьому кілька клубних анти рекордів і вперше в історії залишившись без медалей національного чемпіонату), а національна збірна залишила клас найсильніших.
Відроджуючи славу
Саме з таким гаслом прийшло нинішнє керівництво вітчизняного хокею. Непотрібний київській владі «Сокіл» було продано відомому українському бізнесмену. Президентом клубу став Євгеній Імас. Відразу ж у клубі заговорили про відродження колишньої слави київського клубу. Першим кроком, спрямованим на відродження хокею, стало включення «Сокола» до числа учасників вищої хокейної ліги Росії. До команди було запрошено відомих вітчизняних виконавців, які останні роки виступали закордоном. Після сезону 2006/2007 років, який став чи не найгіршим в історії незалежного українського хокею, відродження київського «Сокола» виглядало, як справжнє диво.
Свій перший матч у російській «вишці» флагман вітчизняного хокею проводив за підтримки переповненого столичного Палацу спорту проти ХК «Бєлгород». Перший млинець виявився глевким – кияни поступились 2:4 – але атмосфера свята не зникла. Надалі кияни виступали доволі успішно і у підсумку посіли п’яту сходинку у Західній конференції. Слід зазначити, що до появи КХЛ (і, як результат, розширення елітного російського дивізіону) у Вищій лізі виступало багато хокеїстів високого рівня і тому п’ята сходинка – дуже гідний результат для «Сокола». Наступний сезон кияни провели більш вдало – підсилили склад і посіли друге місце у Конференції. Але неможливість участі провідних гравців у матчах плей-офф через зайнятість у національній збірній змазала кінцівку сезону. Саме у другому вищоліговому сезоні у «Сокола» почались проблеми із фінансуванням. За умовами участі клубу в змаганнях, «Сокіл» витрачав кошти на приїзд та проживання російських команд, а це, погодьтесь, дуже великі кошти. Та й з появою КХЛ чимало російських майстрів з Вищої ліги пішли на підвищення і рівень змагання дещо впав.
В такій ситуації рішення щодо повернення провідного клубу країни до білоруської Екстраліги не стало несподіванкою. Більше того – воно було сприйняте хокейною спільнотою як позитивний крок. Але фінансова криза у клубі поглиблювалась і виступати на високому рівні «Соколу» було непросто. Кияни більше боролися з собою, ніж з суперниками. Звідси й результати – четверта сходинка за підсумками сезону 2009/2010 (коли за підбором виконавців команда мала б грати у фіналі) та сьоме місце у сезоні 2010/2011 років. А коли за підсумками минулого сезону «Сокіл» залишився без золотих нагород національного чемпіонату, керівництво клубу прийняло рішення сконцентруватись на виступах на внутрішній арені. Вперше за часи існування незалежного українського хокею…
«Керівництво клубу висловлює вдячність білоруській Федерації хокею за співробітництво та бажає білоруському хокею яскравих перемог», – такою була прощальна репліка киян у Екстралізі.
А тепер «Донбас»
Але повернення «Сокола» з білоруських просторів додому зовсім не означало припинення виступів вітчизняних клубів у чемпіонатах інших країн. В останній рік у Донецьку спалахнув справжній хокейний був: місто приймало чемпіонат світу серед юніорів, а місцевий «Донбас» несподівано для всіх здобув золоті нагороди внутрішнього чемпіонату. Але амбіції клубу сягали значно вище. На найближчу перспективу поставлене завдання створити команду для участі у чемпіонаті Континентальної хокейної ліги.
Нині ж «Донбас» взяв старт у ВХЛ, де перед командою поставлені найсерйозніші завдання. В підтвердження серйозності свої намірів донецький клуб організував передсезонний турнір, запросивши трьох представників КХЛ – «СКА» із Санкт-Петербурга та «Динамо» із Мінська та Риги. «На командних зборах я оголосив перед гравцями завдання, які ставить вище керівництво клубу. У Вищій хокейній лізі – це вихід до фіналу плей-офф», а – заявив в одному із передсезонних інтерв’ю віце-президент клубу Сергій Шакуров. Наразі донеччани йдуть «за графіком», з першого туру очолюючи турнірну таблицю Західної конференції.
Що ж до перспективи виступу у КХЛ, то за словами керівників клубу та самої це більш, ніж реально вже у найближчій перспективі. Але до завершення нинішнього сезону говорити про це зарано.
Замість постскриптуму
Двадцять років існує незалежний український хокей, двадцять років наші провідні клуби шукають щастя у зарубіжних чемпіонатах. І якщо на початку 90-х без цього було неможливо зберегти хокей в Україні, то в подальшому роль виступів вітчизняних повпредів у чемпіонатах інших країн була значно меншою. А в останні роки доволі гостро ставала проблема вибору пріоритету: національна збірна чи клуб. Результати останніх сезонів свідчать про те, що у підсумку не виграли ні ті, ні інші.
Нинішні виступи «Донбасу» у ВХЛ поки що не слід оцінювати. Все ж таки клуб має намір найближчим часом заявитись до КХЛ, а це, безумовно, має піти на користь вітчизняному хокею.
У будь-якому випадку робити висновки щодо доцільності виступів вітчизняних команд у зарубіжних чемпіонатах можна буде лише через деякий час.
fhu.com.ua
