Лакмусовим папірцем розвитку хокею у будь-якій країні завжди вважалася національна збірна. Дійсно, важко собі уявити, щоб національна збірна команда якоїсь високорозвиненої у хокейному сенсі країни виступала, скажімо, у другому дивізіоні.
Але такий період у історії світового хокею був. Словаччина, Латвія, Білорусь, Україна, Казахстан та Словенія на початку 90-х років минулого століття після розпаду Чехословаччини, Радянського Союзу та Югославії сформували найнижчий ешелон у світовому хокеї. В той же час у групі В, переможці якої потрапляли до еліти, виступали Данія, Великобританія, Польща, Нідерланди, Японія, Румунія, Китай та Болгарія. І пройде з десяток років, поки гра розставить команди на свої місця.
Прем’єра у Санкт-Петербурзі
Багато прихильників хокею вважають, що перший матч національна збірна команда України провела 14 квітня 1992 року проти команди Казахстану. Але це не зовсім так. В ті дні у Санкт-Петербурзі проходив традиційний хокейний турнір других збірних команд «Великий приз Санкт-Петербурга». Окрім нашої команди на льоду палацу спорту «Ювілейний» змагалися друга команда Росії, збірні Казахстану, Норвегії та Санкт-Петербурга.
Взагалі історія першого матчу збірної пішла від казахстанських джерел. Але якщо Казахстан свій перший матч дійсно провів 14 квітня, то наша команда дебютувала на день раніше – у матчі проти Росії. Вже на 16-й секунді матчу Михайло Фадєєв відкрив рахунок. В середині другого періоду Василь Василенко з передачі все того ж Фадєєва та Вадим Сливченко з передачі Олега Синькова довели рахунок до 3:0 на користь синьо-жовтих. Після цього росіяни прокинулись і завдяки точним кидкам Сергія Шестерикова, Романа Горєва та тоді ще зовсім юного Андрія Ніколішина зуміли врятувати гру – 3:3.
А далі була вищезгадана поразка від Казахстану (1:5, шайба на рахунку Сливченка), нічия з організаторами турніру (2:2) та впевнена перемога над норвежцями (6:3, шайби на рахунку Бущана, Олецького, Підгурського, Вологжанінова, Сливченка та Кирика).
В матчі за третє місце підопічні Олександра Фадєєва зустрілись зі збірною Росії, але цього разу шансів на перемогу у нашої команди не було – 2:5 (шайби на рахунку Олецького та Синькова).
Але матч проти Росії, як і поєдинки проти Казахстану чи Норвегії до загальної таблиці результатів національної збірної враховувати не варто. Справа у тому, що Україна стала членом Міжнародної федерації хокею лише 6 травня 1992 року, тож матчі на турнірі у Санкт-Петербурзі до офіційної історії виступів національної збірної команди України заносити не слід.
Тому про офіційний дебют будемо згадувати лише у контексті матчу проти Казахстану, але вже у рамках кваліфікації до чемпіонату світу у групі С.
Перші кроки
Свої перші офіційні ігри під егідою Міжнародної федерації хокею національна збірна команда України провела 6-8 листопада у столиці Білорусі. Підопічні Олександра Фадєєва виграли у Мінську Кваліфікаційний турнір, де суперниками нашої команди були збірні Казахстану та Білорусії. Турнір у підгрупі «В» проходив за коловою системою, і треба відзначити, що для нашої команди він складався складно. У стартовому поєдинку українці програли казахстанцям – 4:5, які потім в свою чергу поступилися господарям – 1:3. Першу офіційну шайбу за збірну України у ворота казахстанців закинув захисник Олександр Савицький. В останній грі українці обіграли білорусів – 4:1. Кожен із суперників виграв по одній грі, набравши по 2 очки, але за рахунок кращої різниці шайб (+2) наша збірна посіла перше місце, завоювавши путівку до групи «С». Згадує один з лідерів української команди – нападаючийАнатолій Степанищев:«До Мінська у складі збірної поїхали досвідчені гравці з молодими перспективними хокеїстами, які в майбутньому склали кістяк збірної Україні. Треба відзначити, незважаючи на те, що основне навантаження лягло на нас, молодь не підкачала».
До еліти світового хокею через лінію фронту
Чемпіонат світу в групі «С» відбувся у Словенії 12 – 21 березня 1993 року.
«На перші чемпіонати світу збірна України їздила автобусом з Києва, по дві доби добиралися до місць змагань. Команда складалася практично з гравців «Сокола» та європейських легіонерів: Степанищев, Шастін, Малков, Ширяєв... –ЗгадуєВасиль Фадєєв, багаторічний менеджер національної збірної України.– Перша світова першість проходила у Словенії. Їхали на нього автобусом, через Югославію, де йшла війна. Ледь не потрапили в полон та під обстріл, так як заблукали і практично приїхали на лінію фронту. Виходять з лісу озброєні солдати в касках, і пояснили нам, що ми не туди приїхали, розвернули нас, направивши у правильному напрямку».
Збірна Україна далі без пригод добралася до місця проведення змагань. На попередньому етапі зігравши внічию з головним конкурентом командою Латвії – 5:5, розгромила усіх інших суперників, в підсумку з 9 очками посівши перше місце з різницею шайб 101 – 10. У півфіналі українці обіграли Казахстан 3:2, але у фінальній грі програли Латвії – 0:2 і не змогли пробитися до Дивізіону «В».
«У середині 90-х, після розвалу колишніх соціалістичних країн, на чемпіонатах світу в групі «С» було багато міцних збірних (Латвія, Словаччина, Білорусь, Казахстан, Словенія). Ці команди були сильнішими за багатьох у групі «В». Всі гравці розуміли – з ким їм належить грати. Перемагала та команда, яка могла зібрати на той момент найсильніший склад.– Продовжує свою оповідьВасиль Фадєєв. –Так всі колишні пострадянські збірні і вийшли спочатку в групу «В», а потім і в групу «А».
Тільки з четвертої спроби збірна України пробилася в Дивізіон «В». З 22 по 28 березня 1997 року в Естонії збірна Україна спочатку зайняла перше місце в підгрупі «В», обігравши Словенію (3:2), Румунію (7:0) та Китай (7:1), а потім в іграх за 1-4 місця також фінішувала першою, обігравши Естонію – 2:1 та зігравши з Японією внічию – 2:2.
Ми в Еліті!
У групі «В» збірна Україна затрималася лише на один рік, обігравши всіх суперників на чемпіонаті світу 1998 року в Словенії: господарів – 4:3, Естонію – 3:1, Данію – 4:2, Норвегію – 5:2, Великобританію – 6:1, Польщу – 6:3 та Нідерланди – 10:1, і набрала максимальну кількість очок – 14, з різницею шайб 38-13. Треба відзначити, що наша збірна перемогла на цьому чемпіонаті під керівництвом тренерського тандему Богданов – Сеуканд, і саме з іменами цих тренерів у подальшому українська збірна досягла своїх найвищих результатів.
5-8 листопада 1998 українці знову зіграли в Словенії, але цього разу у кваліфікаційному турнірі за право грати у групі «А». Українці обіграли Францію – 4:1, Німеччину – 2:1 та зігравши зі Словенією внічию – 2:2, набрали 5 очок і пробилися в Дивізіон «А»! Ми в еліті, і в 1999 році їдемо на чемпіонат світу в Норвегію грати проти найсильніших збірних світу!
Згадує нападаючий національної збірної команди УкраїниКостянтин Буценко:«У Словенії ми були впевнені, що переможемо. Спочатку обіграли Францію 4:1, але вирішальний матч грали проти Німеччини, яка тільки вилетіла з Дивізіону «А» і була фаворитом турніру. У цьому матчі вирішальну роль зіграв наш настрій – ми виходили грати не за гроші та преміальні, а за країну. Адже багато хто грав у сильних європейських клубах, і приїхавши грати за Україну втрачали в зарплаті. Ми були згуртованою командою та перемогли – 2:1. Показовим у цьому плані є і останній матч проти Словенії, коли ми вже вирішили завдання виходу до Дивізіону «А». Матч нічого не вирішував для нас, але ми не могли його програти, так як думали про імідж країни, у той час як словенці намагалися реабілітувати себе перед своїми глядачами. Ми не дали себе обіграти (2:2), і довели, що команда може не тільки тримати удар, а й давати відсіч».(Після гри словенці зав'язали масовий кулачний бій, в якому гравці обох команд набрали 263 хвилини штрафу –прим.автора).
P.S.Пробившись до еліти, український хокей відкрив свою чи не найяскравішу сторінку історії. Довгий час наші хокеїсти виходили на лід проти найкращих хокеїстів планети і нерідко ні в чому не поступалися визнаним майстрам.
Тернистий шлях до топ-групи було подолано завдяки тим гравцям, які розпочинали грати ще за часів Радянського Союзу. Ближче до рубежу тисячоліть їх місця почали займати ті гравці, які на серйозному рівні почали виступати вже за часів незалежності.
Шлях української збірної до світової еліти був тернистим та неоднозначним, але сам факт виходу до топ-16 став однією із найвагоміших подій в історії вітчизняного хокею.
fhu.com.ua
