Автор останньої шайби «Левів» у
прем’єрному для «червоно-чорних» сезоні білоруський захисник Микола Гончаров розповів
прес-службі клубу про свої враження від сезону загалом та заключного поєдинку
зокрема.
– Миколо, чим тобі найбільше
запам’ятається минулий сезон?
–
Кажуть, що найбільше в пам’яті залишається останнє. Тому і в мене перед очима
перш за все перипетії нашого заключного матчу з «Акулами». Емоції просто
зашкалювали! Навіть зараз, коли згадую цю гру, мурахи біжать по тілу. Всі 60
хвилин гри пролетіли немов одна мить, а потім спільна радість – наша, маю на
увазі команду, і наших вболівальників. Це була насправді наша спільна перемога.
Як нас підтримував зал, це було щось неймовірне. Можна сказати, що саме завдяки
підтримці трибун ми всю гру просто таки літали. А ще у мене особисто весь час
було відчуття, що ми граємо у чисельній більшості. Наші вболівальники ледь не в
прямому значенні слова були в цій грі нашим шостим польовим гравцем. Це був
якраз той випадок, коли говорять, що рідні стіни допомогли досягнути того, чого
ми прагнули.
– Після 2:5 у Харкові ви вірили,
що зможете обіграти «Акули» за сумою двох матчів?
– Якби
не вірили, то не обіграли б. Ми в принципі вірили, що і в Харкові виграємо, але
щось у нас там не склалося з самого початку. Та ще й судді трохи зробили свою
справу. Так, по грі ми були гіршими. Але рахуннок мав бути аж ніяк не 2:5.
Принаймні 3:5 – не більше. А одна шайба в тій ситуації – це було не мало. Але
як бачите, все вийшло тільки на краще, ми дуже сильно розізлилися і на себе, і
на суперника. І всю ту злість вилили у грі.
– Перед грою не думали, що через
програш у Харкові вболівальників прийде мало на гру?
– Та ні.
У нас дуже віддані команді вболівальники. Ви ж самі бачили, що упродовж сезону лише на окремих
іграх трибуни були заповнені не на сто відсотків. Тому за підтримку трибун ми
були якраз спокійні. Десь трохи переживали за Раяна (Донована – Авт.), адже він стояв з температурою. Але Раян просто
молодець, справжній боєць! В такому фізичному стані у вирішальній грі видав чи
не найкращий свій матч в сезоні. Звісно, і всі польові гравці відіграли просто
супер. Дуже важливо для нас було якомога швидше закинути шайбу. І нам це вдалося
– це додало віри і сил. Ви самі бачили, у них за 60 хвилин було півтора
момента, не більше. А ми не тільки виконали завдання – виграти з різницею в
чотири шайби, а й навіть трішечки його перевиконали.
– І автором цієї, як ти кажеш,
перевиконаної шайби, став саме ти…
– Дуже
приємно забивати в таких іграх, що тут можна ще додати?..
– Ти просто таки вколотив шайбу у
ліву «дев’ятку». Коли ти розстрілював воротаря, склалося враження, що ти саме
туди й цілив?
– Так і
є. Я не просто намагався потужно кинути, а там як вже вийде. Я саме цілився в
те місце, куди попав. Тому мав подвійну радість – по-перше, забив, а по-друге,
зробив так, як задумав.
– А по-третє, саме ця шайба
остаточно зняла всі питання щодо переможця за сумою двох матчів. Чи не так?
–
Згідний з вами на всі сто відсотків. Рахунок став 5:0, а до кінця залишалося
дуже мало часу. А головне, після тої шайби «Акули» остаточно здалися і далі
можна було вже не грати.
– Ми говорили про два останні
матчі сезону. А як ти загалом оцінюєш цей сезон?
–
Зважаючи, що команда існує менше року, сезон оцінюю позитивно. Так, ми могли
пробитися у «великий» плей-оф, але далося взнаки те, що влітку не пройшли
повноцінних зборів. Тому й стався спад у грі в середині регулярної першості.
Але головне, ми довели, що «Леви» це команда і змусили з собою рахуватися всіх
суперників.
– Ти перейшов в український
чемпіонат з білоруського. Не жалкуєш?
– В
жодному разі ні. Рівень чемпіонату Білорусі трохи вищий, але перші шість клубів
української ПХЛ в ньому б точно не загубилися. А лідери б боролися за високі
місця. Але ж ви візьміть до уваги,
скільки років вже проводиться чемпіонат Білорусі, а український фактично
лише в цьому сезоні почали проводити. Бо я так розумію, що в попередні роки
чемпіонат України більше проводився для галочки.
– А які перспективи були б в
білоруському чемпіонаті у «Левів»?
– Думаю,
аутсайдерами б не були. За місце в середині турнірної таблиці цілком можна було
б поборотися.
– Розкажи, як ти взагалі став
гравцем львівських «Левів»?
– Моя
рідна сестра разом з сім’єю живе у Львові вже не перший рік. Минулого літа я
приїхав до неї погостювати. Мені розповіли, що тут створюється нова команда,
яка буде грати в новоствореній Професіональній хокейній лізі України. Мені дуже
сподобався Львів і я подумав, а чому б не спробувати залишитися в цьому
прекрасному місті і грати за «Левів». Приїхав у Новояворівськ, мене переглянули
і запропонували підписати контракт.
– І як, не жалкуєш?
– Ні,
все чудово. Умови контракту виконуються. Хороша команда, нормальні умови для
тренувань. Про вбоівальників я вже казав – вони просто супер! Так що
залишається лише самовіддано працювати і добре грати.
– Зараз у команди невеличка
відпустка. Як її проводиш?
– Я
студент, навчаюся на заочному факультеті Академії фізичного виховання у
Мінську. Тому, поки є час, складаю сесію. А на початку квітня повернуся у
Новояворівськ – з 4-го числа починається підготовка до нового сезону.
Прес-служба ХК «Леви» (Львів)
