Про таких, як Микола Степанович Романюк кажуть: «На сто відсотків відданий тій справі, якою займається». Із його появою біля керма хокею Львівщини гра справжніх чоловіків отримала друге дихання. Ще б пак, минулоріч у Новояворівську завдяки його старанням появилася перша на Львівщині накрита льодова арена. А це для розвитку найшвидшої на планеті гри у нашій області річ архіважлива! Про перспективи розвитку хокею на Львівщині, про побудову накритої льодової арени у Львові, про розвиток та стан справ у дитячому хокеї «Ратуші» розповів президент Федерації хокею Львівської області Микола Романюк.
Не менше 2 – 3 арен у Львові
--Зараз ми намагаємося підняти хокей, як вид спорту на теренах Львівської області, який дрімав, мабуть, років 30, -- каже президент Федерації хокею Львівської області Микола Романюк. Люди цього тоді не розуміли, не вкладали в цей вид спорту грошей. Як президент ХК «Явір» минулоріч 20 листопада ми відкрили у Новояворівську льодову арену, набрали дитячу хокейну команду «Галичина». І вже наступного року хочемо взяти участь у чемпіонаті України із цими перспективними дітьми (2001-2002 р.н). Наша ДЮСШ нараховує 200 діточок.
--Ваші першочергові завдання на посаді голови Федерації хокею Львівщини?
--Передусім треба збудувати у Львові серйозну льодову арену. У Львові велика кількість населення, у Львові колись зародився хокей в Україні, а накритої льодової арени нема. «Медик», на якому люди відпочивають для професійного заняття хокеєм не годиться, бо там немає теплих роздягалень та душових кабінок. Наскільки мені відомо, земля під таку арену вже виділена. Сподіваюся, що в недалекому майбутньому, принаймні вже наступного 2011 року ця льодова арена має запрацювати у Львові. А в перспективі, говорячи про Олімпіаду 2022 року у Львові повинно бути не менше двох-трьох таких льодових палаців. Військові зараз віддають свою землю на СКА. Я не кажу, що та земля, яка виділена на вулиці Пулюя для побудови арени кудись дівається. Однак на СКА хочуть виділити кошти, аби вже будувати ковзанку і в принципі клуб армії може утримувати команду в чемпіонаті України. А нам підходять різні форми: чи армійська команда, чи не армійська аби лишень хокей розвивався у Львові та Львівській області.
--Розкажіть про Західноукраїнську аматорську хокейну лігу?
--Сім років тому почалося відродження хокею на Львівщині та була започаткована ця ліга. Щоправда, тоді не називалася лігою, в ній брало участь дві-три команди. З часом кількість команд зростала. Наприклад, минулоріч в ній брали участь команди із усіх обласних центрів Західного регіону, загалом 13 команд. Цього – кількість команд зменшилася до 9 через те, що немає хокейних майданчиків зі стандартними розмірами в таких містах, як – Тернопіль, Хмельницький, Чернівці.
Розширюватимемо географію учасників
--Який середній вік гравців цієї ліги?
--Вік досягає 40 років. Саме через це треба омолоджувати команди, підтягувати молодь. Перспектива за молоддю, особливо в цих маленьких дітках, які зараз тренуються в дитячій команді «Галичина». Хоча й про ветеранів не слід забувати, бо саме завдяки їм відродився хокей на Львівщині. Один із них – Веніамін Іванович Мочніков. Хоча у майбутнє все-таки треба дивитися крізь призму розвитку дитячого хокею. Саме через це кошти необхідно вкладати в дітей, а ми – ветерани граючи будемо демонструвати їм, що такий вид спорту, як хокей є і живе.
--Вашим заступником є Михайло Валерійович Чіканцев. Людина, яка колись пройшла сильну хокейну школу «Автомобіліста». Наскільки відчутна допомога свого колеги?
--Так Ви правильно сказали, що це не лише мій заступник, а й передусім мій близький товариш. Він першим відгукнувся на те, щоб взяти діточок під свою опіку. Він тренує дитячу команду «Галичина» та показує передусім на практиці, як можна застосувати свої знання.
--Як плануєте популяризувати хокей на Львівщині?
--Популяризумою наскільки є змога. Багато людей на живо ще не бачило хокею, через те ми запрошуємо їх на матчі, які проходять на нашій арені. Вхід у нас завжди безплатний. Всі матчі та графік ігор висвітлюємо. Завжди раді бачити дітей та молодь, які приходять до нас. Минулого року, коли ми проводили набір маленьких діток до нашої хокейної школи, батьки зверталися із проханнями купівлі окремої амуніції для дітей. Ми чим могли тим допомагали. Цього року вже так ніхто з батьків не думає. Вони привели дітей і після року часу побачивши, як їхні діти стали дисциплінованіше жити, відноситися до уроків, просто у захваті та вдячні нам. Це командна гра, яка виховує мужність та дисципліну, в якій один за всіх і всі за одного.
--Чи довго роздумували перед тим, як стати президентом ФХЛ?
--Так думав. Передусім тому, що це велика відповідальність. Розумію, що хокей існував 6 – 7 років на Львівщині до мене, а в принципі формально оформленим і не був. Адже ми не були членами Федерації хокею України. Все йшло так, що ми грали хокей, а нам було соромно, що в інших областях зроблені хокейні федерації… Зараз ми вже є повноправними членами ФХУ, маємо свій статут, у нашій Федерації зареєстровані клуби. Будемо розширювати географію хокейних команд Львівської області. Минулого року приєдналося велике місто Львівщини – Червоноград із своєю хокейною дружиною, також грає у нас Дрогобич, Яворів, Розділ має хорошу команду, сподіваюся на те, що невдовзі Броди доєднаються, що наша область оживе.
Хокей – це життя
--Ваша мрія, як президента Федерації?
--Мрію, щоб вихованці нашої ДЮСШ виступили на Олімпіаді 2022 року в нас на Україні. Адже хокей – це не завод випуску чогось, що сьогодні ти започаткував, а на завтра вже готовий спортсмен. Потрібно дуже багато затрат: матеріальних, моральних, а перш за все треба виховати людину.
--Ви є ще й президентом ХК «Явір». Поділяться завданнями «Явора» на цей сезон?
--Колись ще років 30 тому у нас була своя хокейна дружина. Були хлопці 6-7 клас, яких тоді зібрав тренер Станіслав Миколайович Петровський, який, до речі, ще живе. Саме він на той час створив хокейну команду, яка брала участь у турнірі на «Золоту шайбу» і посіла тоді призову третю сходинку. Саме тому хокей витав в думках і ця арена, яку ми побудували і ХК «Явір», яка зараз є – це все, мабуть, заслуга нашого тодішнього тренера Станіслава Петровського. Наші перспективи, як для невеликого райцентру гарні, ми граємо своїми гравцями проти команд масштабу області (Луцьк, Рівне. Тернопіль, Івано-Франківськ, Львів), де населення набагато більше, аніж у нас. Однак не дивлячись на це, нас цінують, нас поважають, нас бояться. Ми боремося за призову трійку. Кожного року і ні для кого не буде секретом ми займаємо призові місця. Цьогоріч ставимо собі за мету – друге-третє місце.
--В майбутньому можливо створити об’єднану команду із західного регіону, яка б могла не просто заявитися у чемпіонат України, а й на рівних конкурувати із командами, скажімо, із Києва, Харкова, Донецька?
--Це питання нам дошкуляє. Я виступаю за таку ідею. Нам вже пора виходити на рівень чемпіонату України. Ми пробували такі виступи. Між іншим наші три команди минулоріч грали у групі С чемпіонату України («Експрес», «ВІМ-Беркут» та «Явір»). Хоча ми там не досягли великих вершин, бо кожна команда грала зокрема, але якби ми зробили збірну тоді можна досягати кращих результатів на такому рівні.
--Підсумовуючи нашу розмову, що для Вас загалом хокей?
--Хокей тепер для мене вже більше, як хобі. Колись думав, що пограю просто так для себе. А тепер, коли ми ставимо собі в перспективі бути учасниками чемпіонату України, то все-таки хокей переходить у наше життя.
