Головний тренер «Сокола» – про підготовку до нового сезону в чемпіонаті Білорусі
Київський “Сокіл” новий сезон проведе не в російській першості, а в екстра-лізі відкритого чемпіонату Білорусі. Стартовий матч базова команда збірної України проведе 3 вересня на майданчику “Хімволокна”. Підготовку столичної команди до сезону завершував “Турнір пам’яті генерала Трошева”, який відбувся у підмосковних Подольську та Воскресенську 27-29 серпня. Кияни заволоділи головним призом завдяки вольовій перемозі у фіналі над московськими “Крильями Совєтов” – 5:4 (у киян шайби закинули Цируль (дві), Олецький, Сальников, Варламов). Після здобуття першого з серпня 2003 року передсезонного трофею та перед стартом у новому сезоні ексклюзивне інтерв’ю кореспонденту “ВЗ” дав головний тренер ХК “Сокіл” 58-річний Олександр Сеуканд.
— На жаль, — розпочав розмову Олександр Юрійович, — на останній турнір перед початком сезону ми їздили без травмованих провідних гравців. Через це не змогли награвати провідну першу ланку. 34-й Олександр Матвійчук з травмою ліктя приєднався до партнера в атакуючій трійці, кращого нашого гравця за підсумками минулого сезону — Вадима Аверкіна, який заліковує коліно. Ще до цього курс відновлення розпочали Дмитро Толкунов (тріщина щелепи) та Денис Ісаєнко.
— Чи не забагато травм для двотижневого збору в словацькому місті Зволен, щоб називати його продуктивним?
— Це справді був дуже плідний і добрий збір для становлення командної гри. Крім першої гри там, яка не вдалась через вихід на лід майже відразу після доби у дорозі, надалі ми провели два дуже гарні матчі. Ми виграли у “Нітри” та “Зволена”, у складі яких чимало сильних гравців. А травматизм теж має зворотний бік медалі. Це свідчить, що наші хокеїсти ставилися до цих поєдинків, ніби до офіційних. Ми провели усю заплановану роботу, адже у Зволені нам створили для цього усі умови.
— Хокеїстам важко було перебувати стільки часу далеко від домівки та своїх родин. Чи не можна було фундамент на сезон закласти удома?
— А що вдієш? У не надто великій броварській арені “Термінал” під Києвом, де ми переважно граємо домашні матчі, оренда ковзанки утричі дорожча, ніж у словацькій 7-тисячній арені! Окрім того, у Словаччині ми мали гарні можливості для спарингів з сильними суперниками. А на Київщині це організувати проблематично.
— Керівництво клубу давало якісь рекомендації щодо трансферної політики у міжсезоння?
— Для мене, як тренера, найголовнішим є саме те, що керівництво клубу запитувало мене, чи потрібен той чи інший виконавець. Ніхто не нав’язував мені штучного омолодження команди чи ще якоїсь кадрової політики. Якщо молодий гравець поступається старшому у майстерності, то буде грати кращий, і я у паспорт не заглядатиму. На жаль, нове покоління частіше поступається так званим ветеранам. І якщо ми працюємо на результат, то повинні бути прагматичними.
— А завдання на сезон у білоруській екстра-лізі вам вже поставили?
— Завдання зрозуміле, хоча ще й не було озвучене. “Сокіл” має достатній потенціал, щоб вести боротьбу за медалі. І ми боротимемося за нагороди.
— І цим високим завданням не завадить те, що навесні наступного року, коли чемпіонат вступає у вирішальну стадію, потрібно віддавати гравців у національну збірну?
— Білоруський чемпіонат, на відміну від російського, врахував усі єврокубкові потреби “Сокола” та зробив “вікна” для збірної України. Тому, думаю, що національна команда матиме усі умови, щоб з третьої спроби повернутися в дивізіон “А” чемпіонату світу, випередивши після турніру 19-25 квітня збірні Австрії, Японії, Сербії та Литви. Як тільки федерація визначиться з головним тренером збірної, стане відомо, коли “Соколу” знадобиться “вікно” у чемпіонаті для підготовки збірної.
— Чи комфортно буде тепер двом провідним воротарям збірної, коли вони нарешті опинилися в одному клубі?
— Від повернення Костянтина Симчука в Київ після тривалих виступів в Америці та Росії найкомфортніше почуваюся я (сміється. – Авт.). Під час тривалого сезону досить щільний графік, тож і Костя, і Ігор Карпенко матимуть вдосталь можливостей, щоб показати свій клас уболівальникам та бути готовими до виступів за збірну. Я дуже задоволений поверненням у Київ форварда збірної Юрія Дяченка та капітана національної команди Сергія Климентьєва. Взагалі, усі, кого ми подамо у заявку, гратимуть. До того ж білоруська федерація до 29 чоловік зобов’язала включити 4-х молодих гравців та трьох голкіперів.
— У сябрів, думаю, не буде проблем з обов’язковим включенням молодих до заявки дорослого складу. Коли нам очікувати хокейного буму, враховуючи, що льодові арени почали з’являтися у багатьох містах?
— Потрібні, перш за все, ковзанки для тренувань дітей, а не суперарени. Коли з 1963-го хокей починали розвивати в Україні, скільки було вкладено коштів та зусиль, перш ніж почали з’являтися свої зірки на кшалт Дмитра Христича чи Олексія Житника? Існували спецкласи хокеїстів, батьки не шукали форму, бо її надавали профспілки, проводили регулярні дитячі змагання… У нас же під великим питанням, що у спорткомплексі “Авангард”, де колись грав “Сокіл”, 1 вересня відкриють навчальний рік для юних хокеїстів. Ми настільки відійшли назад у підготовці нового покоління, що навіть після появи достатньої кількості ковзанок для дитячих шкіл та коштів для їх існування, потрібно буде чекати нового “хокейного спалаху” ще 10-15 років.
Ігор КОРОЛЬОВ, "Високий Замок" (Львів), 31.08.09
